mri_ja

Як я вже неоднаразово казала, головне в книжці, фільмі, іншому творі мистецтва та навіть в розмові з людиною - це те, щоб вона наштовхувала на думки. Цей фільм можна назвати саме уособленням думок. Тут є багато чого незрозумілого і це прекрасно, адже кожен сам пояснить епізод фільму, кадр для себе, кожен буде копатись в своїй голові. Народження нової думки - це те, чого так рідко зараз зустрінеш в кіно. 
Я милувалась кадрами з космосу, зародженням життя на планеті. Побачивши динозавра, я взагалі замислилась чи не  заглючив у мене комп і не поплутав бував щось:) Я наслоджувалась музикою, природою, прекрасним. Все це є в цьому фільмі. І слова.. Багато висловів, що можна цитувати... З якими я погоджуюсь.. З самого початку і до
самого кінця. 
«Есть ли ошибка в устройстве Вселенной? Может, не все в ней смертно? Может быть, что-то живёт вечно? Мы не можем вечно быть на одном месте. Мы должны продолжать свой путь. Мы должны обрести нечто большее, чем богатство и судьбу. И только лишь это принесёт нам покой».

Цей тиждень Україна згадує і сумує.. Україна, українці, я…

День Свободи. З болем в серці.

Я згадувала революцію, бачила всю ту ностальгію по ній, ностальгію по впевненості у власній перемозі, відсутності страху за свою посаду, за своє майбутнє.. Єдність і сила. Ось що відчув Майдан. Я так хотіла бути разом з ними і я так пишалась  і пишаюсь ними зараз. Вони герої. Моя вчителька казала мені фразу колись «Можеш, якщо хочеш». Фраза мене страшенно дратувала, але я адресую її Україні тоді і зараз. Україна може, якщо хоче. І кожен небайдужий українець, що був на майдані це довів. Це була перемога над собою і своїм страхом кожного "революціонера".. Але як же сумно, що не України. І як сумно зараз дивитись на ту віру, впевненість, надію.. На відважних людей, яким було не все одно на своє майбутнє, але на яких як завжди було абсолютно байдуже владі.
Народне піднесення буває з націями з певною періодичністю. Є такий закон циклічності в політології. Маси затихають і стають байдужими до політики,але як маятник іноді вибухають. Вибухи стаються не часто..Ми стали свідками такого вибоху і, на жаль, він був направлений не в ту сторону. Коли вже буде інший? Чи Україна пролайкає і просидить на кухнях до 1932го року?

День вшанування жертв голодомору. Інша історія. Замість єднатись, українці вбивали своїх дітей, щоб вижити самим. Замість вогню, в очах безнадія і темрява. Божевільне, неадекватне ставлення до нації, до людей від влади. Тоді ще не було модних слів про права та свободи людини і громадянина, про демократію, про лібералізм. Не було і України незалежної. Не було сили об’єднатись навколо чогось та навколо чого мало хто знав.. І коли в українцях починало проростати освідомлення себе, безжалісна зброя почала нищити їх души..

Вічна пам'ять


Україна зараз. Ще один привід для тяжкого сумного подиху легенями. Мета – авторитаризм, майже досягнута. З кожним днем влада дозволяє собі все більше і більше, з кожним днем ми з вами дозволяємо владі все більше і більше.. Чи довго це буде тривати?.. Від 2004 го року ми почали йти не вперед.. Ми йдемо назад. 2003, 1996, 1960.. Коли ж ми зупинимось? Чи ніколи? Може так і до 1932го дійдемо?

P.S. Колись я не була на майдані, а так хотіла. Зараз я готова вийти. Я хочу, щоб моя дитина жила в Україні, а не в іншій країні, яку послаблену і зґвалтовану підбере собі якийсь інший народ. 

16.10. Білочка за вікном нямкає горішки)

-Почему люди до сих пор не попали на Марс, как Вы предсказывали это еще в послевоенные годы?

– Потому что люди – идиоты.
Они сделали кучу глупостей: придумывали костюмы для собак, должность рекламного менеджера и штуки вроде айфона, не получив взамен ничего, кроме кислого послевкусия. А вот если бы мы развивали науку, осваивали Луну, Марс, Венеру... Кто знает, каким был бы мир тогда? Человечеству дали возможность бороздить космос, но оно хочет заниматься потреблением… Мое детство пришлось на Великую депрессию, а глубокая старость – на крутой финансовый кризис. Ты смотришь в будущее и видишь там причудливые планеты, новые космопорты и машины, летающие по воздуху – а все заканчивается падением доллара на бирже.

14.10.

Невже є такі люди,які вірять у святість Тимошенко і у її руки,які нічого не крали? Сумніваюсь. В нашій країні всі крадуть. Де, що і як можуть. І це вже нікого не дивує. Дивує скоріше відмова від хабарів. Таких людей вважають дурними,в Росії знімають комедійні серіали про чесного,але бідного даїшника. Ну хіба не дурість, мати честь і чисте сумління замість покататись на сноуборді в Австрії і насолодитись потім дорогим кон’яком біля каміну? Дурість.
В нашій божевільній країні з перекрученими цінностями влаштовують мітинги на підтримку злочинців, обирають їх президентами,носять футболки з їх обличчями і сумують за їх нещасною долею. Більше того,так нам радить робити сама Європа з своєю демократією. Абсурд,але демократія стала цінніше справедливості. Яка різниця,що Х обкрадала вас? Вона ж була політичною особою. А це чарівне словосполучення від тепер дає імунітет від в’язниці і дозволяє робити все що завгодно. Європа обурена вироком суду над Тимошенко,хоча як на мене він справедливий. Несправедливим є лише те,що інших політичних діячів не посадили на ще більший термін,те що не посадили даїшників, нахабних лікарів хабарників,деканів і викладачів..певно більшість країни,яка щодня бере хабарі і щиро обурюється коли за подібні вчинки людей карають. Європа дивиться на нас,як на клітку з відсталими мавпами у яких лайнове громадянське суспільство, лайнова влада і лайнова опозиція, і в цьому лайні намагається намалювати,всплакнути на якомусь саміті,захистити,відстояти демократію. От тільки на перегної виростає хороша картопля,але не демократія.

Лежали вони у столі місяці 2 чи 3. Іноді я про них згадувала і починала шукати. Смішно, їх би ніхто не вкрав, а раптом.. Заспокоювалась і чекала 6 жовтня. Саме 6 жовтня було написано на наших квиточках на Океан Ельзи з оркестром. В понеділок я послухала записи з подібного концерту у Кремлі і вже не могла дочекатись четверга. А в середу мене попустило і аж не вірилось, що завтра настане довгоочікуваний концерт улюбленого гурту.





6 жовтня я писала Сашулі істеричні смс типу "аааааа, якщо ти запізнишся, я не буду тебе чекати, ааааа, не запізнюйся АААА". Це тому що він постійно запізнюється, а я ненавиджу чекати. І хоча ОЕ самі постійно запізнюються, в ПУ, вирішила я собі, вони почнуть максимум на 15 хв. пізніше. ( але, на щастя, вони не відступили від традицій). Врешті вийшло так, що коли я лише стояла на зупинці, Сашуля був майже біля Палацу "Україна", потім вертався на Шулявку, звідки ми бігли, стояли в заторі, знову бігли і нарешті у 20:00 прибігли, пропустиши перші 3 пісні. Дуже дуже дуже шкода, що я не почула "Мало мені". Одна з улюблених моїх пісень.



Далі лунали такі творіння)
Перша пісня
Мало мені
Дівчина
Вільний
Susy
Не можу без тебе
Ікони не плачуть
Ти собі сама
Віддам
Друг
Isn’t it сон
Відчуваю
Більше для нас
Кінь
Без бою
Холодно
Модель
Сонце сідає
Зелені очі
911
Вулиця
Дякую
Я так хочу
Не питай
Відпусти
Той день
Спочатку ми сиділи і насолоджувались піснями.

Оркестр і скрипки - це щось неймовірно душевне і чарівне. Ще і голос, який співає знайомий текст) Я заплющувала очі, щоб побільше зловити чаруючого звуку.


А губи поруч шепотіли, що хочуть стрибати і тягнули мене стрибати у прохід). Деякі люди в залі починали підводитись, особливо ті, що сиділи на задньому ряді і нікому не заважали. Один хлопець посеред залу не засоромився встати і розмахувати сорочкою. Я довго противилась, але мій міхур обрав за мене і ми вирішили відійти в туалет. Але лише вилізши з прохід почались Зелені очі і сумління не дозволяло проміняти їх на туалет) тому ми залишились у проході, але вже танцювали і стрибали. На Той день я взагалі зняла кабли і стрибала вище всіх) оує! Вийшов чудовий концерт. Душевний, але разом з тих вибуховий, енергетичний, чарівний, прекрасний.
ДЯКУЮ!

буває таке, читаєш Твіттер, а там якась тема обговорюється і крутиться на твоїх очах. ти про неї знаєш, але якось і не дуже в темі, бо ліньки поглиблюватись:) так от було про #Vovanada30. але сьогодні я таки зайшла на блог Вови і тепер в захваті від цієї ідеї. собі теж її позичу.

1. Від завтрашнього дня буду заходити в Інтернет не більше ніж на 1 годину на добу
2. Буду писати не менше ніж 2 сторінки тексту щодня
3. Раз на два дні матиму побувати в якомусь новому місці в Києві в якому ще не була (якщо пощастить і поза Києвом)
4. Читати не менше, ніж 20 сторінок книжок щодня
5. Купувати якісь аналітично-політичні газети і журнали і читати їх протягом тижня ( я ж все таки політолог :) )
6. Раз на чотири дні буду їсти лише яблоки і кефір (жіночі штучки :) )
7. Кожен день робити круте фото
8. По неділям буду звітувати)
Піщла тепер на папері планувати свій тиждень) починаю від завтра